Дорога смерті: про трагедію Бабиного Яру
До Другої світової війни в Києві жили близько 50 тисяч євреїв. З початком військових дій на території СРСР багато втекли на схід, вглиб країни, інші — пішли на фронт, а більшість з тих, хто залишився в місті, розстріляли нацисти. Переслідувати євреїв відразу, як німці взяли Київ: їх виловлювали на вулицях, у дворах і били.  За хвилину вбивали 40-45 осіб

    За два дні до першого масового розстрілу на стінах будинків, огорожах і стовпах з'явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами: "Усі євреї міста Києва і його околиць повинні з'явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8:00 на ріг Мельникової і Дегтярівської вулиць (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний".

Надрукували понад 2 тисячі листівок, які 28 вересня розклеїли по всьому місту. Водночас розпустили чутки, ніби євреїв "евакуйовуватимуть" – імовірно, до Палестини. У понеділок 29 вересня десятки тисяч людей почали збиратися біля призначеного місця. Зі своїх помешкань "вони виходили ще затемна, – свідчив у романі-документі "Бабин Яр" письменник Анатолій Кузнєцов, тоді 12-річний мешканець Куренівки, – щоб опинитися раніше біля потягу і зайняти місця. З дітьми, що ревуть, зі старими і хворими… Перехоплені мотузками клумаки, обдерті фанерні валізи, залатані кошики, скриньки з теслярськими інструментами. Бабусі несли, перекинувши через шию, наче гігантські намиста, плетениці цибулі – запас провізії на дорогу".

    Нескінчений людський потік складався з жінок, малюків, підлітків, старих, інвалідів на возиках, а також немічних, які не могли самі пересуватися – їх несли на ношах. Натомість чоловіки призовного віку були на фронті.

     Назустріч бігли якісь люди: "Швидше! Швидше! Ешелони чекають! Поспішайте!" Потім повз натовп проїхали вантажівки. Вантажівки були наповнені якимись речами. На купах речей, майже під самим брезентом сиділи німці, грали на губних гармошках, весело реготали.

Опинившись у районі, оточеному колючим дротом і поліцією, люди втрачали можливість повернути назад – пастка зачинилася. І навіть коли, просуваючись далі вперед, вони чули гавкіт собак і постріли, порятунку вже не було. "Дорога смерті" починалася від рогу сучасних вулиць Мельникова та Дорогожицької.

Таких вулиць у Києві не було. Але всі зрозуміли, що йдеться про вулиці Мельникова і Дехтярівську.

 29 вересня 1941 року. Кияни ідуть в Бабин Яр. Німецький офіцер-автор фото підписав його: "Остання земна путь євреїв"

    До Бабиного Яру рухалася маса людей з різних районів Києва. На місці від натовпу відділяли 30—40 осіб і під конвоєм вели "реєструватися".У людей відбирали всі документи і цінності, потім примушували роздягатися і через проходи в насипі виводили до краю яру, на протилежному боці якого на спеціально обладнаній дерев'яній платформі сидів кулеметник. Під вогонь кулемета поліцаї заганяли палицями розгублених голих людей, не даючи їм схаменутися і зорієнтуватися. Тіла розстріляних скочувалися на дно яру. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами тіл, зверху їх присипали землею.

    У вересні 1941 року Георг Бідерман служив гауптвахмістром поліції, у штабі 3-ї роти 9-го резервного поліцейского батальйону.

Після війни на допиті він стверджував, що "в той час в розпорядження штабу оперативної групи було надано взвод військ СС чисельністю приблизно 35 осіб. Взвод військ СС постійно їздив на страти .

    Перед початком страт я повинен був для всіх заготовити продовольство, особливо для взводу військ СС. Було придбано велику кількість алкоголю, в тому числі ром, коньяк.Алкоголь не допомагав.

Тоді у нас у всіх нерви були не в порядку – в одних в більшій мірі, в інших у меншій. Я після розстрілів не міг їсти три дні, настільки у мене були пошарпані нерви".

    Військовополонені засипають землею ділянку Бабиного Яру, де лежать розстріляні євреї. ФОТО:  Йоганнес Хелле, жовтень 1941 року

     Колишній резервіст військ СС Генріх Хейєр після війни на допиті згадував, що в кінці вересня 1941 року до команди прибула ціла рота молодих солдатів військ СС:

"…У цей час відбувався відомий мені масовий розстріл євреїв Києва.Ці солдати були призначені для розстрілу євреїв, вночі вони марили і кричали щось "Наколіно або Наголіно!" Що означав цей вислів, я сказати не можу".

Що означав цей вислів пояснив обер-штурмфюрер СС Хефнер. Він обидва дні контролював діяльність розстрільних команд військ СС:

"У перший ранок страту в урочищі Бабин Яр у різних місцях яру здійснювала рота військ СС батальйону особливого призначення і поліцейські з поліцейського полку "Росія-Південь".

Євреї гуськом підходили до ями. Перші євреї були відведені в яму солдатами військ СС. Вони повинні були там стати на коліна і притому таким чином, щоб вони зігнули спину до колін, нахилили голову і склали руки.

    Стрілець ставав за ними і з близької відстані здійснював з автомата постріл або в потилицю або в мозочок. Після того як перші євреї були розстріляні, в яму гуськом приходили інші євреї. Вони повинні були ставати на коліна на порожні місця, залишені вже розстріляними, і були розстріляні таким же способом".

     "Це був конвеєр, що не розрізняв чоловіків, жінок і дітей. Дітей залишали з матерями і розстрілювали разом з ними.

Я спостерігав за всім цим недовго. Підійшовши до ями, я настільки злякався того, що побачив, що не міг довго туди дивитися. В ямі я побачив вже 3 ряди трупів, покладених на протяжності приблизно 60 метрів. Скільки пластів лежало один на іншому, я розгледіти не міг".

    Наймолодшій жертві було 3 дні, тоді як найстаршій — 103 роки. 29 вересня нацисти до 18:00 розстріляли близько 22 тисяч людей. Інших загнали на ніч у порожні гаражі на вулиці Табірній (сучасна Дорогожицька) і вбили наступного дня. За 29-30 вересня загинула 33 771 особа. Потім німецькі сапери підірвали схили, щоб засипати тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Розстріли заглушали музикою і звуком літака

Розпачливе ридання, крики поліцаїв, благання про допомогу, прокляття катам і молитви заглушувалися веселими мелодіями вальсів з гучномовців і гуркотом літака, який безперервно літав над яром.

    Масові розстріли у Бабиному Яру проводилися і пізніше, аж до визволення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського "Динамо": Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка.

Встановлено, що протягом двох років розстріляли мінімум 70 тисяч осіб. Точної цифри немає і досі. У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — до 150 тисяч осіб.

 Лише кільком особам вдалося врятуватися. Геня Баташова та Діна Пронічева були серед цих щасливців.

Місце, де розгорнулися події останнього акту трагедії Бабиного Яру – розстрілу – це смуга завширшки в пару десятків метрів між проїжджою частиною теперішньої вулиці Мельникова та пам'ятником загиблим.