Розвивальне предметне середовище — це сукупність умов, які забезпечують різнобічний розви­ток дітей; це система матеріальних об'єктів їхньої діяль­ності. Створення в дошкільному закладі повноцінного розвивального предметно-ігрового середовища та за­безпечення відповідної позиції вихователя в організації діяльності дітей — провідний засіб реалізації завдань су­часного реформування освіти. Адже правильно органі­зоване розвивальне середовище сприяє соціаліза­ції дитини, впливає на всі аспекти її розвитку.

     Організація розвивального середовища для дітей ран­нього віку має свою специфіку, зумовлену насамперед особливостями психології та фізіології малюків. Як відо­мо, вони непосидючі, швидко переключаються з одного виду діяльності на інший, у них переважає "схоплювальне" сприйняття (тобто малюки поспішають "ухопити" яко­мога більше інформації). Вони надзвичайно спостереж­ливі, чутливі та сприйнятливі, в них яскраво виражена потреба в русі, а пізніше — в активних діях, що спосте­рігається вже на першому році життя. На п'ятому місяці життя малюк починає діяти з предметами. Потреба в та­ких діях різко зростає на другому році життя, коли дити­на починає ходити і навчається виконувати складніші дії з предметами.

     Дворічні діти охоплені бажанням діяти. Дитина розгля­дає і обмацує всі предмети, що потрапляють їй до рук, розбирає їх на частини, робить спробу скласти з окремих частин щось нове, розв'язати нескладні практичні завдання.

   У цей період активність дитини має яскраво вираже­ний орієнтувально-дослідницький характер, тобто мо­тивується бажанням дізнатися: що це таке? Малюк виді­ляє в предметах нові якості й установлює між ними нові зв'язки.

    У дітей першого-другого років життя ігровий задум ще нестійкий, їх цікавить процес дії, а не її результат, тож, наслідуючи дії дорослого, вони виконують їх узагальнено. А вже через рік дії дитини набувають певної усвідомленості: трирічний малюк не просто ставить ку­бик на кубик — він будує башту. Поступово контакти дитини з предметами ускладнюються, вона намагається повторювати свої самостійні дії.

Зважаючи на всі особливості дітей раннього віку, мож­на визначити вимоги до організації для них розвиваль­ного середовища.

    В основі чинних програм лежить принцип комплексного підходу та вільного цен­трування, запропоновані відомим психологом В.А.Петровським. Передбачається створення в дошкільному за­кладі — як у груповій кімнаті, так і на майданчику — функціональних куточків (центрів, зон), в яких розміще­ні матеріали для стимуляції розвитку дітей з урахуван­ням їхніх потреб, інтересів і здібностей. Обладнання має бути розраховане насамперед на практичну діяльність дитини, пов'язану з її побутом, щоб поступово готувати малюка до життя, а також сприяти його фізичному та психічному розвиткові.

     Для створення такого середовища вихователі мають знати функціональні можливості ігрового матеріалу, вміти формувати ігротеку групи, розподіляти її на куточки (цен­три, зони). Варто також подбати про відповідність ігра­шок вікові дітей, характеру їхньої діяльності, про пра­вильне комплектування ігрових наборів.

Основні вимоги до обладнання ігрових куточків (центрів, зон):

♦   Усі іграшки, матеріали, атрибути, предмети-замінники об'єднуються за функціональними ознаками від­повідно до різних видів предметно-ігрової діяльності ді­тей (сюжетно-відображувальної, будівельної, рухової
тощо).

♦   Більшість дидактичних матеріалів, іграшок та кар­тинок мають бути поліфункціональними, тобто викорис­товуватися по-різному, залежно від мети діяльності.

♦   Усі  іграшки,  незалежно від їхньої класифікаційної приналежності, групуються так, щоб вони відповідали за розмірами одна одній, зростові дітей і стаціонарному
предметному оточенню, в якому малята зазвичай граються.

♦   Середовище має містити як відомі дитині компо­ненти, так і нові, незнайомі, які забезпечують її пізна­вальний розвиток. Поповнюючи обладнання в куточку, вихователь має дотримуватися принципу поступового ус­кладнення, тобто вносити в групу нові іграшки та ігри згідно з вимогами програми та тими знаннями, яких діти набувають на заняттях. Кожну нову іграшку слід обов’язково обіграти, зробити дітям сюрприз.

♦   Рівень   інформативності   середовища   досягається урізноманітненням тематики (від приготування їжі для ляльки до її лікування тощо).

♦   Предметно-ігрове  середовище  має  бути  динамічним і мобільним, щоб діти вчилися активно ним користу­ватися, а також щоб забезпечувати їм свободу дій. Усе
обладнання має постійно поновлюватися, видозмінюва­тися і легко переноситися з одного центру в інший.

    Одна з основних умов створення в дошкільних нав­чальних закладах будь-якого типу розвивального дов­кілля для дітей раннього віку є опора на особистісно орієнтовану модель взаємодії між педагогом і діть­ми. Це означає, що:

Ø     пріоритетною метою виховання є формування гармо­нійної і всебічно розвиненої особистості;

Ø     завдання педагога полягає у забезпеченні інтересів дитини у задоволенні її природних нахилів і потреб;

Ø     дорослий у своїй  педагогічній діяльності керується положенням: "Не поруч, не над, а разом".

    Для реалізації цієї моделі у середовищі, що оточує малюків, слід створити умови для повноцінного інтелек­туального, морального та естетичного розвитку особистості, її гуманізації.

    Предметно-ігрове середовище, в якому діє дитина переддошкільного віку, має бути для неї невичерпним, інформативним, здатним задовольняти потреби в новиз­ні. Основою розвитку дитини є практичні цілеспрямова­ні дії, ігрова діяльність, під час яких малюк сприймає предмети і явища навколишньої дійсності, усвідомлює зв'язки між ними. Тобто: середовище має бути дже­релом збагачення дитячої діяльності.

     Визначимо основні принципи облаштування розвивального довкілля для дітей раннього віку в дошкільних навчальних закладах:

♦ принцип   взаємодії;

♦ принцип активності, самостійності й творчості;

♦ принцип   динамічності;

♦ принцип   вільного   центрування;

♦ принцип   емоційного   комфорту;

♦ принцип   естетичності   в  добиранні   матеріалів  та атрибутів;

♦ принцип зв'язку з реальним життям;

♦ принцип урахування  вікових особливостей дітей.

    Принцип взаємодії означає, що провідною умовою впровадження особистісно орієнтованої моделі взаємо­дії дорослого з дітьми є встановлення між ними позитивних стосунків. Для реалізації цього принципу важли­во, по-перше, створити в групі дітей доброзичливу психологічну атмосферу (партнерське спілкування між педагогом і дітьми); по-друге, обладнати групові кімна­ти меблями різної висоти, щоб і вихователь, і дитина мали можливість наближатися до позицій одне одного.

   Принцип активності, самостійності й творчості по­лягає в тому, що діти, діючи в організованому предмет­но-ігровому середовищі, мають змогу розвивати власні інтереси, певні риси характеру, емоції та почуття. Під час практичної діяльності малюки вправляються у вико­нанні завдань різного ступеня складності, вчаться досягати бажаного результату, проявляючи наполегливість, ініціативність, вносять елементи новизни. Таким чином, діти активно пізнають навколишню дійсність, у них роз­виваються інтелектуальні, вольові та емоційні здібності.

    Принцип динамічності полягає в тому, що предмет­не довкілля, яке оточує дитину, змінюється залежно від її віку, індивідуальних особливостей, пори року, тем, які вивчаються. Так, трирічні діти спроможні самостійно вно­сити зміни в куточки розвивального середовища. Вони приносять з дому цікаві речі, альбоми, вироби, виготов­лені батьками, щоб доповнити й збагатити інтер'єр гру­пової кімнати дитячого садка. Завдання ж вихователя — зберегти цілісність розвивального середовища, не пе­ревантажувати дітей зайвою кількістю іграшок та атри­бутів, сприяти раціональному їх використанню.

    Принцип вільного центрування передбачає створен­ня певних куточків залежно від програми навчання і ви­ховання дітей. Це дає їм змогу займатися одночасно різ­ними видами діяльності за власними бажаннями та інтересами (розглядати ілюстрації, гратися, виконувати вправи тощо), не заважаючи одне одному. Вони також мають змогу за власним вибором переходити від одно­го центру діяльності до іншого, від спокійних занять до активних.

     Принцип емоційного комфорту передбачає створен­ня в групі домашнього затишку — атмосфери, в якій дитина почувається психологічно врівноважено. Це дося­гається оформленням предметно-ігрового середовища репродукціями картин, живими та штучними квітами, іке­банами, настінними керамічними тарілками, декоративними виробами тощо.

   Принцип естетичності полягає у правильному доборі обладнання за кольором, формою, розмірами та в оптимальному розміщенні предметів у предметно-ігровому середовищі. Це сприятиме формуванню в дітей художнього смаку, естетичних почуттів.

   Принцип зв'язку з реальним життям передбачає відповідність розвивального предметного середовища сучасним вимогам, тобто соціокультурним особливостям суспільства, в якому діти живуть. Йдеться про за­безпечення середовища сучасною технікою (її іграшко­вими аналогами), сучасними художніми засобами; про врахування належності дітей до певного етносу, культу­ри і побуту рідного народу. Саме тому предметно-ігрове середовище в дошкільних навчальних закладах різних регіонів має свою специфіку.

 

    Принцип урахування вікових особливостей дітей полягає в тому, що добирання матеріалів і розміщення їх у куточках розвивального середовища здійснюється залежно від віку вихованців. Дії з іграшками — перші практичні дії малюка, вони задовольняють і стимулюють його потреби у рухах, у роботі аналізаторів. Але орга­нізм дитини розвивається поступово, тож і її іграшки мають "розвиватися" так само поступово.

 

    Іграшки, які входять у життя малюка на першому-другому місяцях життя, мають сприяти насамперед розвитку зору та слуху. Це можуть бути яскравий великий легкий м'яч або повітряна куля, які підвішуються над ліжком дитини на відстані 50 см від очей.

     Коли маляті виповниться два-два з половиною місяця, йому пропонують великі персоніфіковані (ляльки, вед­медики) та сюжетні іграшки, які розміщують біля ліжка чи манежу; звукові іграшки: брязкальця, дзвіночки, ляльки-неваляйки; дрібні іграшки, які можна схопити рукою.

     Починаючи з п'яти-шести місяців, дітям дають іграш­ки, виготовлені з різних матеріалів: пластмаси, гуми, де­рева (м'ячики різних розмірів, ляльки, фігурки тварин з чітко вираженою тілобудовою). Усі іграшки мають бути зручними для утримування в руці дитини.

     Із семи-восьми місяців малюкам пропонують іграшки і предмети для вкладання, відмінні за кольорами, роз­мірами і матеріалами, сюжетні і транспортні іграшки (каталки, машинки тощо).

    Восьми-дев'ятимісячним малюкам можна давати іграшки, які сприяють оволодінню способами зіставлен­ня дій (закриванням, нанизуванням).

      А вже наприкінці першого року життя малюк здатний засвоїти предметні дії, складаючи пірамідки, вчиться ви­конувати дії, спрямовані на інший предмет.

    Починаючи з другого року життя, дітям пропонуються усі види іграшок: образні, транспортні, заводні, музич­ні, дидактичні, іграшки-меблі, фігурки тварин, будівельні набори, іграшки спортивного характеру.

     Одна з основних вимог до іграшки для дітей ран­нього віку — її безпечність для здоров'я малят. Тому, купуючи іграшку, слід насамперед дізнатися, чи є в неї сертифікат якості. Якщо такого сертифікату немає, не­має й гарантії, що іграшка відповідає санітарно-гігієнічним нормам, установленим Міністерством охорони здоров'я України, а саме: що вона зроблена з матеріалів, нешкід­ливих для здоров'я малюків (тобто таких, що не викли­кають алергію та не спричиняють отруєння в разі пот­рапляння до рота), не ламка, не містить дрібних деталей, які можна легко від'єднати, та гострих виступів, якими малюк може себе поранити (до речі, зовнішні ознаки безпечності іграшки можна перевірити й самому).

    Облаштування розвивального середовища для дітей раннього віку в дошкільному закладі має починатися з роз­дягальні. Щоб зробити її затишною і привабливою, шафи, в яких зберігаються речі малюків, можна пофарбувати в різні кольори, а зверху на них розмістити великі яскраві іграшки, які привертатимуть увагу малюків. На стінах роздягальні радимо повісити ілюстрації або картини із зобра­женням пір року чи панно на теми дитячих казок.

    Групову кімнату рекомендуємо прикрасити квітами, поставити тут акваріум з рибками, клітку з пташками. Усі значущі для дітей фрагменти інтер'єру мають розміщуватися на рівні зросту малят, щоб вони могли їх краще   і роздивитися і їм було легше діставати все, що може зна­добитися для виконання тих чи інших дій. Бажано, щоб над столом у груповій кімнаті висів каскад різноколірних фігурок — це приваблюватиме дітей і сприятиме зосередженню їхньої уваги.

    Матеріали, які створюють предметне середовище, ма­ють зберігатися на поличках або в шафах, до яких дитина матиме вільний доступ.