С                                    Сьогодні перед українською освітою постали два, на перший                              погляд протилежні, завдання — розбудова вітчизняної                             освітньої системи з пріоритетом національно-патріотичного виховання та інтеграція в європейський і світовий освітній простір. Як же забезпечити рівновагу між глобалізаційними процесами об'єднання культур і утвердженням національного? Як виховувати щирого патріота й водночас громадянина світу? Які завдання стоять безпосередньо перед вихователем? Відповіді на ці запитання — в поданій статті.

Виклики глобалізації як чинник розвитку національної освіти

              Термін "глобалізація" відомий ще з минулого століття. Нині він тлумачиться як широке коло явищ, комплекс різноманітних економічних, екологічних, політичних, культурних, інформаційних процесів, зокрема й освітніх, які сприяють збли­женню народів, об'єднанню країн, створенню глобального суспільства.

              Глобалізаційні зміни, які відбуваються в усьому світі, не можуть не торкнутися й освіти в Україні, зокрема її первинної ланки — дошкілля. При цьо­му одні впливи є прогресивними, іншим, навпаки, слід свідомо запобігати.

До позитивних впливів належать економічний та соціальний прогрес людства, технологічні ін­новації, поліпшення якості життя, розширення можливостей для задоволення культурних по­треб, взаємозбагачення культур, проголошення й активне втілення таких загальнолюдських цін­ностей як гуманізм, толерантність тощо. І сучас­на дошкільна освіта має відповідати цим новим вимогам та можливостям.

Сучасною всесвітньою тенденцією, яка не оминула й дошкільну освіту України, є увага до модернізації змісту освіти, використання компетентнісного підходу до оцінювання її ре­зультатів, орієнтація на розвиток особистості кожної дитини з урахуванням її задатків, здіб­ностей, індивідуальних психічних та фізичних особливостей.

             Серед позитивних змін — упровадження особистісно орієнтованого та компетентнісного під­ходів, активний перехід педагогів з традиційних на інноваційні педагогічні технології, дедалі шир­ше використання інформаційно-комп'ютерних технологій, створення дошкільних навчальних закладів різних типів і форм власності, зокрема міжнародних.

Водночас існують і негативні впливи. Так, тен­денція до зближення народів, культур може при­звести до втрати їх розмаїття, нівелювання націо­нальних особливостей. Це стосується й освіти, до якої глобалізація висуває уніфіковані вимоги, що не враховують самобутнього потенціалу на­ціональних освітніх систем.

               Яскраво помітний негативний вплив глобалі­зації на виробництво мультиплікаційних фільмів, ринок дитячих іграшок, послуг з організації до­звілля дітей.

Запобігти негативним процесам в освіті, зу­мовленим глобалізацією, можна шляхом її гар­монізації — збалансованого введення в освітній процес загальносвітових, загальнолюдських і специфічних національних цінностей та забез­печення їх єдності, поєднання різних, але не взаємозаперечних освітніх тенденцій.

               Сьогодні в національній освітній системі мож­на виділити дві пріоритетні тенденції:

• посилення уваги до національно-патріотично­го виховання, громадянського виховання за­галом;

• актуалізація формування в дошкільнят гуман­ного, толерантного  ставлення до людей та всього живого, що ґрунтується на традиційних архетипах українського менталітету.

                                 Глобалізаційна спрямованість виховання

Готувати нове покоління українців до життя в "глобальному домі"означає спонукати дітей бути:

• гуманістами, поважати себе та інших людей — представників різних народів, культур, рас;

• здатними сприймати проблеми інших людей, культур як свої власні;

• відкритими, толерантними, готовими співчува­ти й допомагати іншим;

• готовими досягати згоди, працювати в різних сферах життєдіяльності людей;

• патріотами і водночас громадянами світу.

Наголосимо: завдання виховання в дітей гу­манності має бути підкреслено глобальним, передбачає формування гуманного ставлення до людей незалежно від їхньої національності, культурної приналежності, раси, країни прожи­вання.

Пам'ятаймо: дуже важливо для майбутнього не тільки окремої країни, а й людства загалом виховати в дитині якості, що роблять людину Лю­диною. Ось чому особливу увагу варто приділяти формуванню особистісних рис, орієнтованих на загальнолюдські моральні цінності, а саме: почуття власної гідності, самоповаги, ви­знання та поваги до гідності, прав інших людей, усіх живих істот, уважного ставлення до людей, співчутливості, доброзичливості, толерантності, турботливості, чесності, справедливості, відпо­відальності.

          Виховних методів та прийомів з реалізації цього завдання сьогодні розроблено достатньо: читання художньої літератури, бесіда, переко­нання, навіювання, створення ситуацій мораль­ного вибору, приклад, доручення, організація колективної діяльності, вправляння, привчання, педагогічне оцінювання. Однак бракує спря­мованості на його першочергове практичне розв'язання в освітньому процесі.

Українська ментальність та завдання національного виховання

            Завдання педагога в умовах глобалізації — формувати національну ідентичність кожного ви­хованця і зберегти життєздатні в сучасному світі та притаманні українському менталітету риси ха­рактеру.

Не спиняючись на визначенні всіх типових рис українців, виокремимо ті, які треба враховувати педагогам.

                             Типові риси національного характеру українців

• Любов до рідної землі, прагнення оберігати, захищати свою Батьківщину.

• Вірність історичній пам'яті, прагнення до збе­реження традицій.

• Особиста незалежність, повага до свободи, визнання рівності прав усіх людей.

• Гуманне ставлення до природи, відчуття гли­бинного зв'язку з рідною землею.

• Заглибленість у себе, тенденція до усамітнен­ня й водночас гостинність.

• Толерантне ставлення до інших, прагнення ді­йти порозуміння з ними.

• Емоційність, підвищена чутливість, вразли­вість.

• Схильність до доброзичливого, щирого спілку­вання.

• Орієнтування на малий гурт, родинні зв'язки та цінності, що проявляється в обмеженос­ті зв'язків з іншими людьми, небажанні брати участь у розв'язанні зовнішніх проблем.

• Спрямованість власної активності на себе, а відтак певний індивідуалізм, пасивність у гро­мадських справах.

Таким чином, серед названих рис є значущі для налагодження мирного співжиття і міжкультурного спілкування, але наявні й такі, що не спрямову­ють особистість на соціальну згуртованість, осо­бистий внесок у суспільний розвиток.

                Крайній прояв індивідуалізму, інтровертності в державному масштабі не сприяє таким проце­сам, як світова інтеграція, розв'язання спільних для всього людства проблем, формування за­гальносвітових принципів суспільного життя. Од­нак втішає те, що ці риси не є незмінними і мо­жуть трансформуватися. Так, готовність до змін засвідчив вияв народом України прагнення інте­груватися в європейське співтовариство.

Відповідно, можемо визначити й завдання, що постають перед українськими педагогами.

                 Завдання, спрямовані на формування в дітей навичок взаємодії в полікультурному середовищі

• Сприяти розвитку в малят громадянськості та особистісної соціальної активності, самостійності, ініціативності, відповідальності.

• Формувати установку на взаємодію з людьми (дорослими, однолітками), узгодження власних інтересів з інтересами інших.

• Виховувати почуття дружньої єдності з громадянами своєї країни, представниками інших країн, культур, рас, інтерес до їхнього життя, співчутливе ставлення, готовність спілкуватися, брати участь у спільних справах, допомагати.

• Формувати соціально-комунікативну компетентність.

Завдання, спрямовані на збереження та розвиток

національної своєрідності

• Спонукати дітей до активного прояву національних почуттів, патріотизму.

• Плекати почуття поваги до батьків, людей старшого віку.

• Виховувати доброзичливість, щирість, лагідність, культуру мовлення, спілкування на засадах українського мовленнєвого етикету.

• Формувати в дітей емоційну чутливість як здатність співчувати, співпереживати, емоційно сприймати явища дійсності.

• Виховувати толерантне ставлення до представників різних рас, культур, національностей, вірувань, тих особливостей їхнього стилю життя, звичаїв, поведінки, які не суперечать нормам моралі, прийнятим в українському суспільстві.

• Формувати емоційно-ціннісне ставлення до природи рідного краю, планети Земля загалом.

                Сьогодні, на жаль, традиційне шано­бливе звертання до батьків на "Ви" є для сучасних українських дітей та молоді радше винятком, ніж нормою. Вважає­мо, що сучасні глобалізаційні тенденції, зокрема переймання характерного для західної культури звертання до батьків на ім'я та на "ти", нівелюють самобутню культуру, традиції нашого народу. Вар­то культивувати в дітей шляхетні риси, притаманні ставленню українця до співрозмовника, людини старшого віку, батька та матері, — шанобливість, ґреч­ність, поштивість, делікатність.

                Щоб реалізувати поставлені завдан­ня, варто спиратися як на визнані у сві­ті, так і на національні виховні традиції, технології.

​